Ця історія виглядає як зав'язка для історичного детективу, але вона відбулася в реальному Києві на початку XX століття. Поки жандармерія Російської імперії намагалася контролювати залізничні вокзали та урядові квартали, прямо у них під ногами — на крутих київських схилах — розросталася таємна мережа радикального підпілля.

Документальний фрагмент кримінальної хроніки тих років відкриває завісу над тим, як виглядала підпільна боротьба на вулицях нашого міста, та якою була реальна руйнівна сила тогочасного міського терору.

Знахідка на Вознесенському узвозі

Звичайний літній день, 12 липня. Діти, які гралися на Вознесенському узвозі — мальовничому та крутому шляху, що з'єднує Поділ із Верхнім містом (в районі Кудрявця), — натрапили у траві на дивні предмети. Навряд чи малеча одразу зрозуміла, яка небезпека опинилася в їхніх руках: у землі лежало 7 готових до використання саморобних вибухових пристроїв (СВП).

Вознесенський узвіз із його заплутаними дворами, ярами та специфічним київським рельєфом ідеально підходив для конспірації. Підпільники або нашвидкуруч скинули арсенал під час раптової облави царської поліції, або облаштували таємний схрон («закладку»), яку просто вимило зсувами ґрунту після потужних літніх київських злив.

Анатомія «пекельних машин»: інженерія РСДРП

Архівне фото дозволяє нам детально розгледіти форму та конструкцію цих саморобних фугасів. Вони суттєво відрізнялися від звичних круглих чи циліндричних гранат того часу, демонструючи продуманий інженерний підхід:

  • Унікальна форма та ергономіка: Бомби виконані у формі своєрідних вертикальних коробочок із заокругленою верхньою частиною. Такий плаский, прямокутний профіль робив їх ідеальними для прихованого носіння під одягом (наприклад, у внутрішніх кишенях пальто чи за поясом), на відміну від об'ємних кулястих пристроїв. На корпусах також помітні кріплення та металеві штифти, що фіксували механізм запалу.

  • Вибухова речовина: Близько 600 грамів динаміту ($1\frac{1}{2}$ фунта) в кожному пристрої. Сумарно в руках дітей опинилося понад 4 кілограми потужної вибухівки. Цього об'єму було достатньо, щоб завдати важких руйнувань тогочасній кареті чи будівлі та спричинити численні жертви.

  • Матеріал корпусу: Оболонка була виготовлена з товстого пресованого картону. Чому картон? Це дозволяло збирати пристрої безшумно й дешево в умовах суворої конспірації на зйомних квартирах. Головне — картонний корпус давав чистий фугасний ефект (ударна хвиля та вогняна куля) без важких металевих уламків. Це дозволяло бойовику кидати її з ближчої відстані, мінімізуючи ризик отримати поранення від власного осколка.

  • Партійна штамповка: Що найбільше вразило слідчих — на кожній бомбі гордо красувалася печатка: «Военно-технич. бюро Рос. Соц.-Дем. Раб. Партии» (РСДРП). Ба більше, на кожну «іграшку» була ретельно наклеєна друкована інструкція зі зберігання та метання. Бойове крило російських соціал-демократів намагалося поставити виготовлення зброї на потік і дбало про «техніку безпеки» для своїх непідготовлених виконавців — радикальних студентів та робітників.

Загальний вигляд саморобних вибухових пристроїв на основі динаміту

Контекст: Київ як підпільна лабораторія

Цей інцидент — яскравий маркер епохи Революції 1905–1907 років, коли підпорядкований імперській владі Київ став ареною запеклого протистояння. Російські ліві радикали активно використовували місто як свій плацдарм, а Вознесенський узвіз слугував логістичною артерією для таємного транзиту або відходу після гучних експропріацій («ексів») чи замахів.

Поява таких технологічних СВП у місті не була випадковістю. Ще з кінця XIX століття, з часів перших антиімперських виступів та «народовольців», у Києві діяли найпотужніші підпільні хімічні лабораторії. Царське Охоронне відділення працювало тут у посиленому режимі. Попри регулярні облави та затримання багатьох бойовиків, повністю ліквідувати київську зброярську мережу їм не вдавалося роками — на місце заарештованих приходили нові кадри, які лише вдосконалювали форму та рецепти вибухівки.

Завдяки звичайній випадковості та дитячій цікавості, того літнього дня Київ уникнув трагедії в самому центрі міста. Натомість історія отримала унікальний протокол огляду саморобної зброї, яка відображає реалії політичної кризи початку століття.

Експертиза під наглядом слідчих

На місце події миттєво прибули представники київського розшуку, зокрема судовий слідчий в особливо важливих справах А. П. Новоселецький. Картонні оболонки з фірмовими печатками партійного бюро РСДРП акуратно вилучили як речові докази для майбутнього суду.

А ось із самим динамітом вирішили не ризикувати й не везти його через житлові квартали. Розряджати пристрої викликали профільних фахівців — артилерійських чиновників М. М. Масленікова та М. Н. Воробйова. Вони деактивували СВП і вивезли вибухову речовину на околицю Києва — за військове кладовище (в район тогочасної Лук'янівки) для проведення контрольного підриву.

А.П. Новоселецький, М.М. Масленіков та М.Н. Воробйов під час вилучення 
динаміту із картонної  оболонки

Щоб наочно перевірити бризантність (здатність вибухівки дробити навколишні предмети) вилученого матеріалу, експерти провели тест: поклали під динаміт великий шматок граніту вагою понад 4 кілограми (10 фунтів).

Тогочасна хроніка з притаманною пресі гіперболізацією стверджувала, що камінь «розмєльчілся в мельчайшій песок». Звісно, з погляду фізики, динаміт такої ваги мав просто сильно роздробити й розколоти гранітний моноліт на дрібні фрагменти під дією колосального тиску, проте для тогочасних очевидців цей ефект виглядав справді шокуючим.

Цей випадок залишився в архівах як наочна ілюстрація буремного минулого Києва. Наше місто ніколи не було інертною провінцією — під його мостовими вирувала запекла збройна боротьба, досвід якої згодом аналізували та переосмислювали наступні покоління борців за українську державність.



вирізка з газети початку ХХ сторіччя